Розділ 1 ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Сторінка 123

2. Загальний порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та лікві¬дації усіх суб'єктів господарської діяльності встановлений Кодексом (див. ст. 56-60). Окре¬мий порядок створення та діяльності казенних підприємств зазначений у статтях 76 - 77, ко¬мунальних некомерційних підприємств - у статті 78. Але щодо цих та інших окремих організаційних форм некомерційного господарювання треба конкретизувати відповідні пра¬вила регулювання у спеціальних законодавчих актах.

Так, зміст некомерційної господарської діяльності Збройних Сил України визначено у статті 414 Кодексу. Але правові засади здійснення такої діяльності, умови і гарантії її орга¬нізації та державної підтримки, перелік суб'єктів господарської діяльності встановлює За¬кон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» [91]. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, містить поста¬нова Кабінету Міністрів України від 25 червня 2000 р. № 1171. Порядок реєстрації військо¬вих частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначений по¬становою Кабінету Міністрів України від 3 травня 2000 р. № 749. Особливості статусу військового майна встановлені Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» [412].

Існують труднощі, пов'язані з необхідністю чіткого визначення організаційної форми неко¬мерційного господарювання, які зумовлені тим, що некомерційна господарська діяльність може здійснюватися як основна, додаткова або допоміжна. За таких умов дана діяльність може здійс¬нюватися практично всіма суб'єктами господарювання.

3. Поряд з некомерційним господарюванням, може здійснюватися підприємницька діяль¬ність, що є не основною, а додатковою чи допоміжною діяльністю. У такому разі до цих ви¬дів діяльності, яка по суті є підприємницькою, слід застосовувати положення, що регулюють підприємницьку діяльність.

Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської діяльності

1. На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяль¬ність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з ура¬хуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визна¬чаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

2. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального роз¬міру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.

1. Поширення загальних вимог щодо регулювання господарської діяльності на суб'єктів некомерційної господарської діяльності пов'язано з тим, що некомерційне господарювання є складовою частиною господарської діяльності. Некомерційна господарська діяльність вхо¬дить до єдиної системи господарювання і базується на її єдиних правилах і принципах. Од¬нак слід як враховувати особливості її здійснення різними суб'єктами господарювання, так і відмежовувати дану діяльність від підприємницької діяльності. Регулювання некомерційної господарської діяльності цією статтею Кодексу є досить широким. Більш конкретизовані правила регулювання мають бути викладені не тільки в Кодексі, а й в окремих законодавчих актах.

2. У частині другій коментованої статті під безпечними умовами праці слід розуміти до¬держання правил з техніки безпеки, забезпечення необхідних нормативів з освітлення, опа¬лення, вентиляції, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, тощо (ст. 88, 153 КЗпП). Визна¬чення та перелік основних соціальних гарантій встановлюються Законом України «Про дер¬жавні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» [107], який встановлює правові за¬сади формування та застосування соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалі¬зацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій.

Коментована норма не містить жодних обмежень щодо встановлення більш сприятливих трудових і соціально-економічних умов при укладенні трудового договору (контракту, уго¬ди). У законодавчому порядку передбачається лише обов'язковий мінімум прав і соціальних гарантій для працівників. Цей мінімум може бути підвищений як колективними договорами й угодами, так і індивідуальними трудовими договорами (контрактами).